"Я хочу розповісти Вам про поліський трамвай. Доповідаю, із смт. Антонівка, кордон Рівненської і Волинської областей, на залізну дорогу між Маневичами та Рафалівкою, щоранку о 6:00 вибігає "кукушка" - так закохано милі полішуки називають свій тепловозик та чотири вагона. І добігти йому тра до Заріччя, районний центр Рівненської області, кордон з Білоруссю, це 105 кілометрів по вузькоколійці зі швидкістю велосипеда, по дивовижній місцевості, по дикому Поліссі… Цей вид транспорту не знищений лише тому, що інших доріг там не має. Хто не знає, куди в заслання відправляли Купріна, хто не бачив, де жила Лесина Мавка, де її діставав Лукаш, хто не бачив місця, де не ступала нога загарбника, хто не знає, де свої язичницькі шабаші влаштовують нині відьмочки та відьмаки, той мусить проїхатися на тій кукушці. Можна і на даху, тільки вимажемося. Сісти на дах і легко уявити, примружившись, що стукають колеса по преріях... І не вимикайте уяву... Під час посадки у перший вагон сідати не вольно, бо то для кондукторів, пруться в другий-третій. Набилося люду, як селедців, запитую: "Нащо? Четвертий вагон вільний", кажуть, щоб було веселіше... Уявляєте, на ходу вискакують веселі молодички, забігають в соснину, а потім з лементом, жартами доганяють вагони. Природа незаймана. Піщані горби, сосновий ліс, синьоокі озера, річка Стир, дерев'яні мости через водну протоку. А люди, які ЛЮДИ! Вони настільки наївні, мабуть і цигани їх там не дурять... І добрі, хоч до рани, кажуть... Діалект - брутальна суміш білорусько-польсько-української мови з язичницькими образами, термінами, з вкрапленнями якогось есперанто буде спочатку обов'язково викликати сміх...
Ось така забава є на Поліссі".